Прядка, шабля i олень

Прядка, шабля i олень


20.02.18 - 31.03.18.





Станично Луганський краєзнавчий музей.




Донедавна Станично-Луганський краєзнавчий музей, відділ Луганського обласного краєзнавчного музею, був знаний як «Музей козацтва». Він відкрився 1 вересня 1988 року в межах святкування 300-ліття єдиного на території України поселення донських козаків. Поруч із експозицією «Станиця Луганська - споконвічне поселення донських козаків» тут можна було оглянути зали «Наші земляки - учасники Великої вітчизняної війни», «Афганістан, 1979-1989 роки», постійну виставку скульптур Миколи Можаєва. Будівля музею розташована у мальовничій місцевості над річкою Сіверський Донець музеї. Задній фасад виходять на саме місто Луганськ, з яким тісно пов’язана економіка та культура поселення. Під час бойових дій 2014 року у будівлю музею поцілив снаряд, який зруйнував дах. Згодом його відремонтували, проте постійну експозицію досі не відновили. Усі експонати містяться у сховищі, працює тільки зал для тимчасових виставок. Зараз у музеї є нові вікна та батареї, але немає історії. Станично-Луганський краєзнавчий музей не лише представляв для відвідувачів минуле, але в останні роки й сам потрапив у вир історичних подій. В скрутний час колекцію та будівлю вдалося зберегти титанічними зусиллями місцевих фахівців та ентузіастів. Та чи можна після випробувань воєнного часу просто вийняти зі сховищ старі експонати й розмістити їх у залах, наче нічого не відбулось? В очікуванні майбутньої реорганізації виставкового простору, у ще непоштукатурених стінах, унікальні експонати виставлені в неочевидний спосіб. Вони відображають складний зв'язок між навколишньою природою, дозвіллям, працею, героїзмом, пропагандою та насиллям в житті людини та суспільства. І хоча звично музеї пропонують вже готову перспективу на історичні події, в даному разі відвідувачі самі долучаються до співтворення історії, так само як післявоєнна відбудова стає справою усієї громади. Назва виставки “Прядка, шабля і олень” відсилає до типового патерну побудови експозицій краєзнавчих музеїв - етнографія, історія, природа. Вже в першому залі художники представляють радикальний злам традиційної музейної лінійності поєднуючи опудала диких тварин з макетом сучасної багатоповерхівки, оповідаючи, як дика природа змінюється цивілізацією. У другому залі розташована карта Ворошиловградської (Луганської) області пізньорадянського періоду, на якій позначена специфіка сільського господарства кожного району. Тут також містяться фотографії Станиці під час повені 1963 року. Поряд – панорама розораного поля. На стіні висить гітара бас-гітариста місцевої групи «Тайфун» 1970-х років. У столі – фотографії американських студентів, що відвідували Станично-Луганський район в останні роки існування Радянського Союзу, невдовзі після відкриття музею. Поряд висить напівкафтан офіцерів донського козацтва початку ХІХ ст., під ним – козацькі чоботи. Війна й аграрний промисел тісно пов'язані. Донські козаки з’явилися як самостійний чинник, що виборював собі землі в щоденному простистоянні, але врешті перетворилися на опору імперії. Вони обробляли землю, щоб прогодувати нові покоління воїнів. Шабля й сапа на стіні символізують дві сторони життя донських козаків. У сусідньому столі експонати, що нагадують про історію та політику в житті дітей. Гіпсове погруддя Володимира Леніна передали Станично-луганському музею ще до війни, як декомунізований артефакт минулої епохи. Пошкоджена, внаслідок влучення уламку снаряда в 2014 році, скульптура символізує прогалини публічного історичного діалогу. Пошкодження також оприявнює ручну обробку внутрішньої поверхні скульптури, точно як і культ створюється самими людьми. У столах у центрі зали розташовані експонати, що показують різні сторони недавньої місцевої історії. Напівзруйновані козацькі хатини (1960-1970-ті рр.), сувенірна нагайка і фотографії місцевих історичних реконструкторів, як і в багатьох інших регіонах пострадянського простору, з кінця 1980-х років тут з’являлися люди, що викликали з минулого віджилі мілітарні традиції та розігрували сцени з давно програних боїв. На стендах висять фотографії будівництва теплиць та різних сільськогосподарських робіт. Війна руйнує мирний аграрний перебіг життя, але воєнні дії 2014-2015 року не зупинили традицій консервування фруктів та овочів: «Снаряды летают, а мы помидоры крутим и закатываем» – каже місцева жителька. Уламки снарядів розташовані поруч із трилітровою банкою помідорів – поєднання в даній ситуації рівною мірою реалістичне і фантастичне. На відео з музейного архіву – святкування дня вулиці Крупської початку 2000-х років, у якому порушується питання територіальних претензій. У третьому залі експозиція художники задають питання Хто заслуговує на те, щоб стати героєм? Кого возвеличують і в який спосіб? Чи возвеличують героїв та героїнь за однакові заслуги? Як змінюються уявлення про героїчність із часом? Копія портрета спадкоємця престолу Олексія Миколайовича, отамана всіх козацьких військ Російської імперії, навпроти нього – копії фотографій доярок (і доярів) місцевих господарств 1969 року, вшанованих за трудові подвиги. Поряд із фотографією 1957 р., де зафіксовано проводи в радянську армію Анатолія Пирожкова – відео проводів до української армії, зняте в цьому ж музеї. Молоді й сором'язливі призовники проходять обряд посвяти згідно козацьких традицій і стають "справжніми чоловіками" (2000 р.). Між забитими вікнами, що виходять на Луганськ – флагшток, що раніше тримав прапор Донського козацтва, лишається пустим, а музей – в очікуванні нових сенсів. 





Учасниці та учасники: Тарас Білоус, Уляна Биченкова, Ірина Кудря, Ольга Мартинюк, Валентина Петрова, Олексій Радинський, Микола Рідний, Анна Щербина


Leave a Comment