“Музей мiста Свiтлоград”

“Музей мiста Свiтлоград”


Листопад 2016 - лютий 2017 





Місце проведення: Лисичанський краєзнавчий музей;





Куратори: самоорганізована мистецька ініціатива ДЕ НЕ ДЕ*





IMG_4137.jpg





"Діло “Світлоград”. Олександр Долгий, 2016р.





Генеза





Світлоград – назва конгломерації, у склад якої в 30-х роках ХХ століття мали увійти міста Сєвєродонєцьк, Лисичанськ та Рубіжне. Потужна хімічна промисловість, що відкривала нові шляхи для розвитку Світлограду – масштабного урбаністичного утворення, сьогодні опинилася в руках українського олігарха.  Комуністична ідеологія, яка об’єднувала сусідні населенні пункти, потрапила під заборону. Хронологічні рамки існування Світлограду – історія радянського періоду – стигматизована та піддається маніпулятивним трактуванням. Спогади про конгломерацію збереглися лише в усних переказах місцевих мешканців. Із тим, як зникає Світлоград з пам’яті трьох міст, зростає відчудженість між ними. Населені пункти, котрі знаходяться зовсім поруч, втрачають культурні та інші зв’язки, мінімізують взаємодію. На початку збройного конфлікту на Донбасі в 2014-му році один із мостів, що з’єднував Сєвєродонецьк і Лисичанськ, був підірваний, що ще більше віддалило міста.  В середині 20 століття Світлоград набув нового значення - “Трикутник смерті”.  Потужні хімічні виробництва мали критично нищівний вплив на екологію краю. Місцеві мешканці згадують про “кислотні дощі” та мертву рибу у водоймах в період розквіту промисловості. Занепад цих підприємств призвів до значного економічного колапсу регіону, проте, разом з тим, мав цілюще значення для екології. Люди почали помічати, як забуяли сади, та у них повернулися сойки.





Проект “Світлоград” мистецької ініціативи ДЕ НЕ ДЕ розпочався в листопаді 2016-го року. Олександр Долгий створив серію графіті-написів (теґів) “Світлоград” у місті Сєвєродонецьк.





IMG_4117.jpg




“Діло “Світлоград”. Олександр Долгий, 2016р.





В січні 2016  року на виставці ДЕ НЕ ДЕ в Києві Олександр Долгий представив творчу роботу “Діло “Світлоград” – серію архітектурних макетів публічних просторів міста-утопії і архівних матеріалів, пов’язаних з історією Світлограда.





В листопаді 2016 року учасники проекту ДЕ НЕ ДЕ ініціюють творче дослідження міфу про Світлоград. Для цього в Лисичанську організовано кількамісячну резиденцію для художників. Її результатами наприкінці січня 2017  року стала тимчасова експозиція, розміщена у Лисичанському краєзнавчому музеї, під назвою “Музей міста Світлоград”. 





В основі експозиції майбутнього “Музею міста Світлоград” – архітектурний макет із існуючих та уявних об’єктів міст конгломерату: Сєверодонецьк, Лисичанськ, Рубіжне. Насамперед – публічних просторів. Саме їм, громадським місцям, майданчикам, де взаємодіють спільноти трьох населених пунктів, в проекті приділено найбільшу увагу. Один із них – реальний і функціонуючий Краєзнавчий музей міста Лисичанськ. Саме в цій точці учасники проекту, спираючись на реалії сьогодення, синтезували утопічну ідею Світлограду, яка чекала втілення 80 років. Лисичанський краєзнавчий музей за змістом і географією збігається з “Музеєм міста Світлоград”, відкриває додаткові можливості для дослідження альтернативної та уявної історії краю. 





Художники спробували розкрити ідею музею в контексті урбаністичної утопії. Шукали шляхи матеріалізувати фантастичну(недосяжну) мрію про музей сучасного мистецтва в Україні, яка десятиляттями залишається утопічною для української художньої спільноти. 





У закритих підвальних  приміщеннях діючого лисичанського краєзнавчого музею було створено творчу лабораторію нової музеєлогії. Художники, експериментуючи з новими музейними та експозиційними методами, осмислювали історію та міф про Світлоград, його роль та значення для сучасних міст Луганщини (Сєвєродонецьк, Лисичанськ, Рубіжне), розглядали у світлі цього міфу важливі питання репрезентації історії. Окрім того, вони шукали оптимальні шляхи сприйняття інформації індивідуумом та спільнотою, нові форми структурування експозиції, зокрема способи взаємодії музейних об`ємів з об`єктами репрезентації





Учасники: Олександр Долгий, Аліна Якубенко, Анатолій Титаренко, Лео Троценко, Enjoy, Андрій Рачинський, Данил Ревковський, Олексій Радинський, Максим Лижов, Евгенія Моляр, Микита Кадан, Анастасія Живкова, Дана Брєжнєва, Стас Волязловський, Віталій Атанасов, Леонід Марущак, Ольга Гончар, Ксения Гнилицкая, Жанна Кадырова (?),





  1. Саша Долгий «Проект утопії Світлоград». Об’єкт, архітектурний макет.




Створення моделі утопічного міста, конгломерату трьох існуючих міст: Лисичанськ, Сєвєродонецьк, Рубіжне. Це модель альтернативної історії, що розгортається у паралельних часових континуумах. Світлоград – місто, де публічним просторам, в яких діє, пізнає, спілкується і приймає рішення громада, приділена особлива увага. Його сприйняття у цій альтернативній, утопічній лінії історії – це насамперед спільнота людей, які живуть і працюють у цьому місті, несуть його і відтворюють будь-де. Кожен публічний простір є комплексним, збалансованим, систематизованим підприємством, що працює цілодобово. Воно максимально широко, повноцінно і якісно відкриває для кожного свій функціонал і можливості.





Це декілька стендів з архітектурними макетами різних масштабів від загального до окремих будівель з детальним описом їхнього функціоналу. Проект має на меті актуалізацію уваги спільноти до ресурсів, якими вона володіє, і відповідних можливостей.





  1. Анатолій Татаренко і Лео Троценко «Альтернативна Археологія: Луганськ».




Цілі «Альтернативної Археології» – зробити зріз української фотографії крізь призму її територій. Таким чином виконуються два завдання: висвітлення фотографічної сцени з її персоналіями; виявлення спорідненостей та іншостей психічних та фізичних ландшафтів міст. Цей проект  навмисно оминає  збройний конфлікт на сході і не ставить собі за мету його відображення. Навпаки – це спроба роздивитись стан речей, місто та його структуру з «протилежного» боку – крізь рутину, сталості, архетипи. Презентовані серії зроблені у різний час, хронологічна локалізація – у межах п'яти років.





  1. Анастасія Живкова. «Тут не там. Світло в кубі».




Інтерактивна вулична інсталяція, що надає відвідувачам виставки і просто перехожим можливість отримати короткий текст, який тематизує спонтанну красу того чи іншого об’єкту в Світлограді.





  1. Enjoy. «Сегодня. Скоро».




фото автора, 2016 рік





Мистецька інтервенція у публічному просторі передбачала, що у порожні ніші для афіш лисичанського кінотеатру «Дружба» мали бути вмонтовані дзеркала. Проходячи повз, перехожі мали вступати у діалог з собою сьогоднішнім і собою майбутнім. У дзеркалах не буде нікого, крім глядача наодинці зі своїм містом. І лише від тебе залежить, чи можливий тут утопічний Світлоград.





В процесі роботи проект зазнав змін Великі дзеркальні літери слова  СВІТЛОГРАД, з’явились на одній з вулиць Лисичанська. Рефлексії дзеркал створюють своєрідний діалог глядача з міським середовищем. Відображуючись в поверхні літер, сам-на-сам із публічним простором свого міста, городяни мають можливість відчути себе його невід’ємною частиною.





  1. Віталій Атанасов. «Музей шахтарської слави». Відео




Співпраця з іншим лисичанським музеєм – історії розвитку вугільної промисловості. Це відео із двох частин: перша – це музейна експозиція у супроводі фрагментів інтерв’ю з шахтарями та іншими місцевими жителями, друга – статичні плани міста під коментарі музейного екскурсовода. Робота порівнює музейний наратив та сучасне життя Лисичанська.





  1. Сергій Попов. «Урок новітньої історії. Битва за Слов'янськ». Відео




У серпні 2011 року у межах проекту «Незалежні» у «Мистецькому Арсеналі» була представлена робота «Урок Історії» – нагадування про історичні події минулого століття, пов’язані з формуванням і становленням України, спочатку як народної, а потім як радянської республіки. Розкладені на шкільних партах контурні карти, заповнені учнями під час уроків, демонструють тип історичних подій, що лягли в основу процесу формування незалежної держави – війна, збройний конфлікт, протистояння.





Історія повторюється, характер і тип історичних подій повторюється, нова війна, конфлікт і протистояння. Нинішній проект передбачає проведення уроку історії у школі з прочитанням лекції про битву за місто Слов’янськ і заповненням контурної карти школярами.





  1. Олексій Радинський. Випадок в музеї відео




Фільм, створений у рамках дослідницького проекту про художню цензуру в Україні, є документацією випадку, що стався з дослідницькою групою під час зйомок у Харківському обласному художньому музеї.  Створюється воєдино множина конфліктів, сил та ліній протистояння, що визначають політичний контекст мистецтва в Україні: порнографія і православ’я, авангард і кіч, Володимир Путін і Борис Міхайлов, Ілля Рєпін та Василь Єрмілов





  1. Андрій Рачинський та Даниїл Ревковський «Джерело світла».




Інсталяція з 7 лайтбоксів. Проект зроблений на основі післявоєнних фотографій будування сєвєродонецького хімкомбінату. Фотограф знімав об’єкти на різних стадіях формування. На багатьох із цих фотознімків будівельники і робітники комбінату, які випадково потрапили у кадр. Мета проекту – переосмислення ролі простих людей у створенні і функціонуванні підприємств.





  1. Микита Кадан "Лисичанський птеродактиль". Копія настінного роспису з Лисичанського краєзнавчого музею, пил з Львіської картинної галереї (Палацу Потоцьких). Колекція галереї Detenpula (Львів).




Художник ознайомився з цим росписом під час свого першого відвідування Лисичанська в 2014 році. Пил зібраний співробітниками Львівської галереї в Палаці Потоцьких для виставки Микити Кадана «Музейне сумнівне» в галереї Detenpula в 2015.





  1. Михайло Алєксєєнко «Безпечна зона або сімейні міфи».




Інтервенція в основну експозицію Лисичанського краєзнавчого музею. Проект основується на сімейних міфах про те, як вдалося вижити родині художника. На жаль, більшості очевидців вже немає в живих. Проект складеться зі спогадів та збору інформації художником, зокрема розповідей членів родини.  «У 1928 році моя родина по лінії бабусі, котра мешкала у селі Городище, Черкаської області потрапила в список «О мероприятиях по ликвидации кулацких хозяйств в районах сплошной коллективизации». Було вирішено тікати на Донбас. Після чого родина зупинилася в Ворошиловграді (Луганськ), де змогла пережити голод і не потрапила під репресії».





  1. Ксенія Гнилицька, Антон Смирнов «Екотопія» (живопис)




Через твори художників-романтиків, таких як Сергій Васильківський, Микола Пимоненко, що оспівували образ ідилічного села, хочеться наблизити реальність екологічного майбутнього. Роблячи вигляд, ніби не було централізації та урбанізації, минаючи денаціоналізацію та переселення народів, комунізацію, що породила жахливі бетонні монстри, будинки, неекономні коробки зі сміттєпроводами у нікуди... Майже натяками закамуфльовано впровадити образи у звичний оку пейзаж, образи, що тепер у війні за ресурси мали би стати реальністю, бо альтернативи немає.





“SVITLOGRAD”. Діорама





В своїй роботі художники звертаються до мистецтва діорами. Антиутопічний сюжет про покинуте у майбутньому місто "Світлоград" у дещо іронічному авторському трактуванні: зображений закинутий радянський проект із непрацюючи





  1.  DIS/ORDER  «Реверс-інжиніринг».




Інституційна історія Радянського Союзу – це промовиста історія невмирущого попиту та пропозиції на систему ритуалів і таїнств, як з духовної, так і з соціальної перспективи.
Щодо другої, то одним із абсурдних явищ, окрім «комсвяток» та бальзамування вождя, спадає на думку Інститут Звіздин. [Опис процедури з Вікіпедії:
На широких зборах в присутності адміністрації, новонародженому давали ім'я. Під звуки революційних маршів відповідальний робітник, зазвичай третій секретар райкому «звіздив» немовлят. Давав поцілувати зірку і надягав на груди немовляті маленьку зірочку. Широко пропагувався в 20-х роках XX століття. Застосовувався у антирелігійній пропаганді з метою відвернення народу від церкви. Звичай проіснував не довго, і свою задачу не виконав, батьки все-одно продовжували хрестити дітей. У рамках створення нових радянських обрядів був реанімований у 70-х роках XX століття.]
Вочевидь, десятиліття планової антирелігійної пропаганди призвели до нового буму консервативної етики. Наш утопічний поліс не припуститься помилок реальної історії. До нової світобудови одразу інкорпоровано духовний елемент. Місто потребує храмової будівлі. Але що за нею стоїть? Ми приходимо до необхідності розробки нової сакральної структури, побудова якої відбувається у зворотньому порядку: вона зумовлена не наявністю певного містичного досвіду, одкровення, а самим запитом на отримання такого досвіду та створення умов для його отримання.





Церква Світлограду сповідує іноваційні підходи у роботі з мирянами та надає прихисток всім, практикує індивідуальний підхід. Тут є два собори - Храм Аскетизму й Храм Надлишковості. Така модель забезпечує максимальне охоплення пастви та оптимізує відвідання церкви вірянами, в залежності від поточної фази розвитку та потреб кожного суб’єкта.





  1.  Макс Лижов «Трикутник Смерті і Світла».




Серія літературних творів, портретів реальних міст Лисичанськ, Сєвєродонецьк, Рубіжне і утопічної конгломерації Світлоград у жанрі художній репортаж. В основі суб’єктивної журналістики – прогулянки зазначеними населеними пунктами і відвідинами міста Світлоград та його музею.





  1.  Аліна Якубенко «Світлоград-центр сучасного мистецтва». Відео

    Псевдодокументальна відеоробота у форматі інтерв’ю, де розповідається фантастична історія про те як Світлоград став центром сучасного мистецтва за незрозумілих і фантастичних обставин пов'язаних з припиненням роботи заводу “Азот”.
  2.  Володимир Воротньов «ЗДЕСЬИСЕЙЧАНСК». Об’єкт




ЗДЕСЬИСЕЙЧАНСК - слоган, нанесений на транспарант, попри те, що римується з назвою міста, наголошує у іронічно-революційній манері гасла-вимоги на поточному моменті.





  1. Олександр Єльцин «Дельтаплан»




Проект оснований на дитячих спогадах художника та його родинній історії. Його батько з дитинства у Красному Лучі захоплювався авіацією і у 16 років самостійно створив дельтаплан, на якому піднявся у небо. Хобі залишилося з ним на все життя, як і мрії про повітряні подорожі. Син змалку спостерігав за батьком, розглядав його креслення, моделі і слухав розповіді про ідеальний літальний апарат, який так і залишився утопією.





ІНТЕРАКТИВНА ПРОГРАМА - проведення публічних заходів у Лисичанському краєзнавчому музеї, Кризовому медіа-центрі «Сіверський Донець», а також у міській бібліотеці Рубіжного:





Презентація книги «Кінематографічна ревізія Донбасу» та кінопокази.





Видання «Кінематографічна ревізія Донбасу» є чи не першою спробою дослідити місце прикордонного Донбаського регіону в історії української культури та кінематографа; описати масив українських радянських фільмів, локацією для яких були прикордонні Донецька та Луганська області; проаналізувати механізми репрезентації Донбасу у рамках радянських ідеологічних матриць та особливу роль регіону у радянському міфі про «єдину і неділиму» країну Рад.





Інтенція цієї збірки – не так почути, як побачити Донбас. Поглянути на нього крізь об’єктив кінематографічного апарату та призму гуманітарного знання, простежити певну історичну драматургію конструювання і подальшої деконструкції донбаського героїчного наративу.





Керівники проекту: Станіслав Мензелевський, Люся Зоря





Показ фільму Олексія Радинського «ЗСУВ» та дискусія з автором.





Зсув / Landslide / Оползень – це фільм про спробу побудувати суспільство, яке докорінно відрізняється від усього, що нас оточує (за словами героїв фільму). Ця спроба відбувається у самому центрі Києва, на території, відвойованій у міста природною стихією. Зсув ґрунту, деградація міської політики та розпад суспільних зв’язків призвели до виникнення безвладного, непідконтрольного анклаву у центрі міста. Так виникає ідея «утопії тут і тепер», у створенні якої беруть участь представники вуличного мистецтва, музичної сцени, театрального авангарду тощо. 





Фотовиставка «Праця, виснаження та успіх. Корпоративні міста Донбасу».





Головною ідеєю виставки є спроба поглянути на історію Донбасу через корпоративні міста – поселення, утворені навколо шахти чи заводу. У цих містах стосунки між людьми, виробництво і споживання, весь ритм життя пов'язаний саме із підприємством – воно дає роботу, розбудовує місто та формує справжню «нову людину» – творця індустрії.





18 стендів виставки присвячені таким аспектам, як зміни природного ландшафту і міського простору, робота і виробництво, співіснування, спроби держави та підприємств сформувати «ідеальне суспільство» та робітника-героя, а також відпочинок і життя після праці. Серед персоналій виставки – також і знані особи, емблематичні для Донбасу, як-от Джон Юз, Олексій Стаханов і Володимир Сосюра.





Виставка охоплює матеріали ХІХ-ХХ ст. і спонукає задуматися над місцем Донбасу в становленні індустріальної України, так і над ціною цього успіху – адже значною мірою сучасні соціальні, політичні та екологічні проблеми регіону закорінені у часах його заселення та сталінської індустріалізації.


Leave a Comment